Алина

Між цими двома кадрами — сорок хвилин і одне усвідомлення того, що ідея була погана з самого початку.

Палець вгору - це у мене жест "зараз все поясню". За ним зазвичай слідує історія, в якій я сама винна.

Найпростіше було зателефонувати: на четвертій хвилині пояснюю, чому не написала текстом. Іду і домовляю — голосове їде зі мною до магазину і стоїть на світлофорі. «Прослухано» та тиша. Іноді відповідь – один смайлик. Завтра напишу текст. Чи не напишу.

Раніше я знімала вдень, бо «так правильніше». А смішне зі мною трапляється увечері, тож знімаю тепер увечері.

Всі важливі розмови мого життя відбуваються посеред кухні, з чайником, який ось-ось закипить.

Між дверима та машиною мені поставили три запитання. Повернулась за годину.

Сказала вдома: виходжу на п'ять хвилин. Від дверей до машини — три запитання, два пакети та один день народження, про який я, звичайно, забула. Разом годину.