Ксения

Найкращі двадцять хвилин дня, коли все вже зроблено і можна просто постояти. Це і є відпочинок, а не лежання у телефоні.

Година до тренування йде не на сідло. Спочатку копита, потім шия, потім решта — і тільки потім можна кудись їхати.

Кінь відчуває вас до посадки. Поки я йду по проходу з вуздечкою, вона вже чує, чи я спокійна, чи поспішаю. Спочатку контакт, потім команда: рука на шиї – це розмова, а не ласка. Погоду не вибирають, вибирають форму. Пропущене через дощ тренування не переноситься, воно зникає. Кроком - це теж робота: половина години йде на розігріти і відступити.

Звідси видно те, чого не видно з трибуни: гравці біжать не за м'ячем, а на пусте місце, куди тільки м'яч полетить.

Тренування потрібні заради цих секунд. У залі ти повторюєш рух сто разів, щоб тут не думати про нього жодного разу.

Судити гру важче, ніж грати: бігаєш стільки ж, а помилитися не можна жодного разу. П'ять кілометрів за матч та жодної паузи.

Гарно на фото і важко на ділі: кінь тримає вагу на задніх ногах, і робити це часто не можна - суглоби не гумові.

Галоп здається швидким, а насправді він м'якший за рисі: у ньому є фаза польоту, і спина вершника відпочиває.

Галоп м'якший за рисі: у ньому є фаза польоту, і спина відпочиває. Страшно лише перші п'ять разів.