Мирон

Hic post microphonum te latere non potes: aula se ipsa amplificat. Primum in vita mea vocem meam ex opposito pariete audivi.

Tunica cinerea induta exii, quia de vestibus alio modo cogitavissem. Quam paucissimae res scaenam impedire debent.

Розспівуюся тихо, майже пошепки. Голос — це м'яз: різко навантажувати його перед виходом означає зіпсувати перші дві пісні.

Найдовші двадцять хвилин у житті. Я їх завжди проводжу спиною до дзеркала — інакше починаю поправляти те, чого ніхто не побачить.

Звідси видно чесну пропорцію: одна людина на сцені і сто, які прийшли послухати. Саме тому й страшно.

Дзеркало з лампами потрібне не для краси. Розповідаю, що я роблю в ці двадцять хвилин перед виходом.

Вони слухають по п'ятдесят виступів за день. Знаєте, що їх будить? Не гучність. Тиха перша фраза.

Вішак із костюмами, дзеркало і чашка холодної кави. Романтики нуль, і саме це найбільше подобається.

Найстрашніша тиша в житті співака — це не зал, а ці три секунди, поки вони переглядаються між собою.

Praecipuum vitium quod incipientes faciunt est eam procul tenere "ut pulchram appareat." Hoc vocem tenuem, non altam, reddit.

Трьох вистачає на половину пісень, які ви знаєте напам'ять. Решта — прикраси.

Prima inscriptio, in culina cum microphono mutuato facta. Audiri non potest, abicere non potest.

Половина роботи — це зняти навушники й послухати без них. Динаміки брешуть менше.

Centum secunda, una captatio, nulla emendatio. Ita in cubiculo sonat.

Найкращий дубль майже завжди другий. Перший — розігрів, третій — уже старання.

Другий варіант, повільніший. Лишаю обидва — хай буде видно, як змінюється те саме.

Пісні перевіряю на ходу. Якщо під неї не йдеться — значить, ритм ще не той.

Inter frigidarium et fenestram recordo. Melior est hic acustica quam in cubiculo — supellex tapetata sonum consumit.